На кінець ХІХ століття Х’юстон був далекий від процвітання. Передбачити перевтілення міста у мегаполіс було вкрай важко. Х’юстон був нечисленним провінційним містечком з брудними вулицями та занепадом економіки. Ніхто і не підозрював, що під Х’юстоном є щось, що зробить його енергетичною світовою столицею. Цим джек-потом для міста стала нафта. Відкриття родовища стало стрімким сходженням міста до економічного процвітання. Пропонуємо разом пройти цей шлях у ретроспективному огляді на houstoname.
Сакральна олія
Корінні жителі Америки про нафту знали давно. Вони знали місця, де на поверхню виходила “земна олія”. Такі місця для аборигенів були сакральними. Вони збирали її спеціальним полотном, відтискаючи зібрану речовину у посудину. Нафту використовували для освітлення.
У 1627 році індіанці племені Сенека відкрили таємницю “земної олії” французькому католицькому місіонеру Джозефу де Ла Рош д’Айлону. Його вразила здатність цієї дивної речовини підтримувати горіння факелів. Під враженням священник написав про “олію Сенека” церковній владі у Францію. Проте до промислових нафтових розробок ще залишалося ждати понад 2,5 століття.
Сходження на п’єдестал пошани
Поступ людства ставав дедалі швидшим. Освітлення ставало звичною потребою. В той час для світильних ламп використовували китовий жир. Та популяція бідних тварин через це зменшилася настільки, що ціни на їхній жир зросли до захмарних показників. Такий дефіцит та ажіотаж довкола освітлення змушував шукати нові джерела світла.
У 1854 році канадський геолог Ґеснер запатентував у США освітлювальну олію. Її він отримав з кам’яного вугілля. Назвав науковець свій винахід — “керосин” (українською — гас). З грецької перекладалася нова речовина як “воскова олія”. Якість нового виду палива для освітлення була поганою. Перевагою була ціна на гас. Вона була значно нижчою від китового жиру.
Наступним етапом вдосконалення джерел для освітлення став амбітний проєкт нью-йоркських винахідників. Як не дивно, але ними стали не науковці. Юрист Біссел та банкір Таунсенд знали про властивість нафти горіти. Щоб замінити вугільний гас та органічні олії, вони почали експериментувати з нафтою. Чоловіки не мали ґрунтовних знань про нафту. Тому питання “Чи можливо з нафти отримати якісну світильну олію?” вони переадресували професору хімії Єльського університету Сілліману. Науковець провів дослідження та 16 квітня 1855 року надав звіт. У ньому підтверджувалася думка амбітних чоловіків. З нафти можна зробити хорошу освітлювальну речовину. За своє дослідження професор отримав 526 доларів.
Окрилені результатами, підприємці створили першу у США компанію з видобутку нафти. Компанія мала назву “Пенсильванія рок ойл”. Згодом її перейменували на “Сенека ойл”. Нова назва була на честь того самого племені, що першими повідомили колонізаторам про нафту. Це був перший крок розвитку нафтового бізнесу в США.
Успіх “Сенека ойл” був настільки показовим, що американські багатії скористалися їхнім досвідом. Конкуренція була надзвичайна. Суперництво велося здебільшого нечесно. Одні на одних насилали банди. Наймані головорізи нищили устаткування, завдавали шкоди резервуарам під час транспортування тощо. Вижити мав тільки найсильніший. Ним став Джон Рокфеллер. Підприємець став практично монополістом у галузі. Нафта його зробила першим мільярдером у світі.
Все почалося з фонтану…
Не оминула нафтова лихоманка і Х’юстон. На замовлення нафтових магнатів регіон почали досліджувати геологи. Початок видобутку чорного золота у Х’юстоні датується 1901 роком. Бурова бригада дослідника Ентоні Лукаса поблизу Бомонта проводили традиційну розвідку. Нічим не примітний пагорб не віщував майбутнього успіху. Коли бригада тільки почала бурити, стрімкий потік нафти повиривав усе бурильне обладнання. Фонтан чорного золота був настільки потужним, що викинув струмінь нафти висотою у понад 30 метрів. Це спричинило шалену активність у всьому Техасі. Новина про нафту біля Х’юстона привернула увагу всього світу. Відкриття нафтового родовища в Спіндлтопі ознаменувало початок нафтового буму у Техасі. До Х’юстона почали масово приїжджати, нафтовики, інвестори та спекулянти.
В один момент Х’юстон із сонного провінційного містечка перетворився на розбурханий вулик. Заметушилися всі. Власники готелів почали терміново реставрувати апартаменти для новоприбулих старателів. Магазини та ресторани різко збільшили замовлення на харчі. Порт теж почав підлаштовуватися під великі об’єми транспортування нафти. Місто ожило.
У 1908 році найбільша нафтова компанія Техасу Texaco переїхала до Х’юстона. Такий крок ще більше зміцнив роль Х’юстона в нафтовій промисловості. Це був не тільки символічний вчинок. Разом з перенесенням штаб-квартири до міста прийшли нові інвестиції, досвід та фахівці. У Х’юстоні зросла кількість інженерів, геологів і керівників нафтових служб. Слідом за Texaco у місті почали відкриватися офіси інших нафтовидобувних компаній. Це позитивно вплинуло на економіку Х’юстона. Ландшафт міста почав змінюватися. Почали з’являтися нові будівлі для офісів, банки, нафтопереробні заводи та інша інфраструктура.
Х’юстонський судновий канал
Нафта була, видобуток перевершував усі сподівання, залишилася проблема транспортування продукції. Сполучення з Мексиканською затокою річкою Буффало-Байу не могло покрити весь попит у логістиці. Проблема була у мілководді протоки. Невеликі судна не могли справитися з об’ємами. Попит на нафтопродукти у світі швидко зростав. Логістичну проблему треба було вирішувати теж швидко. Водяне сполучення для цієї мети було найкращим. Тому вирішили поглибити канал. Для цього були потрібні чималі кошти. У 1914 році почалися роботи з поглиблення каналу. Весь процес тривав десятиліттями. Але вже на кінець цього ж року перші судна змогли виконувати задачі з транспортування обладнання та нафти.
На прокладання Х’юстонського суднового каналу було потрачено понад 17 мільйонів. Це значна сума як для того часу. Та вона вартувала потрачених зусиль та коштів. Судновий канал з’єднав промисловість Х’юстона безпосередньо з міжнародними ринками.
Початок Першої світової війни значно підняв попит на нафту. Х’юстон мав ідеальні можливості, щоб задовольнити військові потреби.
Перероблення чорного золота
Нафтовий бум не припиняв своє сходження. У Х’юстона з’явилися нові амбіції. Попит на нафтопродукти зростав кожного дня. Продавати сиру нафту було вигідно. Та отримувати більші прибутки могли ті, хто переробляв чорне золото. Тому наступним кроком мало стати переробляння нафти на мазут та гас. Для цього у 1920 році у Бейтауні збудували нафтопереробний завод. Власником стала компанія Humble Oil and Refining Company.
Завод для того часу став багато в чому інноваційним. Він міг похвалитися перероблянням 50 тисяч барелів сирої нафти щоденно. Завод продовжує залишатися гравцем на нафтовому ринку й у XXI столітті. Компанія змінила назву. Зараз вона називається ExxonMobil Baytown, і є відомим міжнародним брендом. На цей час нафтопереробний завод має продуктивність 584 тисячі барелів за день. Він є другим за величиною у США.
Енергетична столиця світу
Попит на нафту продовжував зростати. У 1970-х роках світ переживає наступну хвилю нафтового буму. Це час геополітичної напруги у світі. Енергоносії стають стратегічним елементом економіки. Попри збільшення виробництва нафтопродуктів, США стикається з нестачею палива. Цьому посприяло Арабське нафтове ембарго. Воно було накладено на Сполучені Штати через підтримку Ізраїля у війні Судного дня. Ціни на нафту різко підскочили.
Х’юстон з його величезними запасами чорного золота та досвідом став центром галузі. Саме в цей час місто отримало титул енергетичної столиці світу. До видобутку нафти долучаються нові компанії. Сприятливі умови, спричинені високим попитом та гнучкими умовами, дозволяють закріпитися меншим гравцям. У Х’юстоні відбувається безпрецедентний сплеск інвестицій у нафтову галузь. Тільки один факт, з 1973 по 1985 роки населення Х’юстона збільшилося на 40%. Цьому посприяла якраз друга хвиля нафтового буму.
Але за кожним піднесенням обов’язково буде спад. Для Х’юстона нафтовий ажіотаж закінчився у 1986 році. Причиною стало зниження ціни на нафту вдвічі. Це стало можливим через видобуток чорного золота іншими країнами, розпад СРСР та інших чинників.
Сучасний стан
Попри спад у нафтовій галузі Х’юстон не втратив статусу енергетичної столиці світу.
У місті почали розробляти нові енергетичні джерела. Але нафтовидобування продовжує залишатися економічно важливим для регіону. Міська влада у 2001 році заснувала енергетичний коридор. Так називають у Х’юстоні спеціально відведений район. Він простягається на 7 миль у західній частині міста. Ця частина стала центром для різноманітних енергетичних компаній. Х’юстон продовжує залишатися містом для штаб-квартир енергетичних гігантів.
