Проблема сміття та що з ним робити існує від того часу, коли люди почали жити у громадах. Х’юстон у цьому плані не є винятком. Навіть на сучасному етапі, коли вже досягнуто певного прогресу у сортуванні сміття, вторинного переробляння та розумної утилізації остаточно розв’язати питання не вдається. Схоже, це наш спадок, з яким ми повинні жити. Але Холмс-роуд у Х’юстоні є зразком того, як можна ситуацію зі сміттям виправити на краще та зробити програшну ситуацію виграшною. Далі на houstoname.
Токсичні відходи, расова дискримінація та зародження кризи здоров’я
До першої половини XX століття населення Х’юстона збільшувалося швидкими темпами. Зі збільшенням людей закономірно і відходів почало накопичуватися більше. І якщо на зорі свого існування місто особливо цим не переймалося, то вже у 30-х роках минулого століття це питання постало доволі гостро. Щоб уникнути накопичення стихійних нагромаджень відходів, вирішили створити спеціальне сміттєзвалище. В результаті пошуків та компромісів зійшлися на тому, що місце зберігання відходів буде за 10 миль на південь від центру Х’юстона. Місце для цього необхідного об’єкта обрали у найстарішій громаді Саннісайд. З самого початку існування це поселення було районом чорношкірих жителів. Чому саме тут обрали місце цілком зрозуміло. 1937 рік, а це рік відкриття сміттєзвалища Холмс-роуд, — це розпал дискримінації та утисків щодо темношкірого населення, тож особливо ніхто не протестував і не переймався місцем розташування майбутнього полігону.
Місце було виділене чималеньке. Воно займало площу в 300 акрів. Цього було достатньо, що про проблему сміття забути на деякий час. Та вже через 23 роки місце для збору сміття було переповнене. У 1964 році поряд з Холмс-роуд створили ще один полігон — Рід-роуд. Цього разу підійшли з більшим розумінням. Стало очевидним, що сміття треба утилізувати, а не просто шукати місце для його накопичення. Тож за три роки біля Холмс-роуд було зведено завод, що мав спалювати накопичені відходи.
Ця ідея теж стала тимчасовим порятунком для містян від сміття. Однак використання заводу спричинило багато інших проблем. В першу чергу це почало створювати екологічні негаразди. Забруднення повітря, стічних вод та ґрунтів було лиш вершиною айсберга. Справжні фатальні наслідки проявилися на початку 70-х років. Жителі мікрорайону Саннісайд масово почали хворіти на респіраторні захворювання. Відсоток онкозахворювань підвищився в рази. Хоча одразу пов’язати ці чинники з сусіднім сміттєспалювальним заводом ніхто з офіційних представників влади не хотів. Однак коли ситуація дедалі загострювалася, хворих збільшувалося, то з цим прийшлося рахуватися.
Міська влада Х’юстона довго старалася “не помічати” цих проблем, однак саме розташування сміттєзвалища та заводу у громаді Саннісайда спричинили реакцію влади. Річ у тому, що збудовані полігони колись на околиці міста, зі збільшенням чисельності населення та його розбудовою спричинили зміщення житлових будівель в сторону мікрорайону. Таким чином, збудоване на околиці сміттєзвалище, змістилося вглиб міста, і почало завдавати клопоту не лише жителям мікрорайону, а й іншим громадам. Все це разом змусило міську владу прийняти важке, але радикальне рішення — закрити сміттєзвалище.
Вирішити легше, ніж втілити у життя. Тому довгий час ситуація з Холмс-роуд залишалася у підвішеному стані. Його ще деякий час напівлегально використовували за прямим призначенням. Навіть був час, коли, жителі навколишніх будинків були змушені чергувати вночі, щоб сміття не звозили сюди. Та все ж через всі ці чинники: екологія, регуляторні вимоги, стан здоров’я жителів сміттєзвалище на Холмс-роуд було закрите.
Рекультивація сміттєвого полігону
Щоб запобігти подальшому поширенню забруднення навколишнього середовища та зменшити громадський градус напруження сміттєзвалище офіційно закрили та провели рекультивацію. Були виділені кошти та розроблений план, за яким сміття ущільнено, місце розташування полігону розрівняно та покрито великим шаром ґрунту. Для моніторингу змін стану навколишнього середовища навіть установили спеціальну систему для контролю за виділенням метану та інших газів. На деякий час полігон став безлюдним островом.
Та така велика територія на околицях четвертого за величиною міста у США не могла довго пустувати. Тож у середині 90-х років XX століття цією ділянкою зацікавилися люди, які хотіли інвестувати в неї. Довгий час точилися дискусії про те, що можна тут було збудувати. Зрештою зійшлися на тому, що на місці колишнього сміттєвого полігону було б доцільно звести не просто якісь будівлі, а зробити рекреаційну зону, як символ вдалої рекультивації та зразок наслідування для наступних поколінь.
Тож у 2001 році на місці колишнього сміттєзвалища був відкритий прекрасний Wildcat Golf Club. Цей гольф-клуб має два унікальні поля для любителів і професіоналів цього виду спорту. Розробив їх відомий архітектор гольф-полів Рой Кейс, який втілив у життя амбітні плани замовників. Кейс створив два 18-лункові поля, кожне з яких має свої унікальні характеристики та пропонує різноманітні виклики для гольфістів різного рівня. Це справжній оазис для любителів гольфу у Х’юстоні, який поєднує в собі елементи шотландських лінксів, техаського ландшафту та сучасного комфорту. І у XXI столітті це місце є одним з улюблених для любителів активного відпочинку у Х’юстоні.
Сміттєспалювальний завод перетворили на сонячну ферму
Якщо з полігоном було зроблено правильний вибір, то завод для спалювання сміття довгий час залишався занедбаним. Такий статус-кво залишався аж до початку 2020 року, поки з ініціативи місцевих жителів на чолі з Джерніганом, інженером-хіміком за фахом, не було зініційовано кардинальні зміни. Вони запропонували розмістити на занедбаному заводі сонячний проєкт. Цією ініціативою зацікавилася компанія Sunnyside Energy. За розробленим проєктом завод мав бути поділеним на чотири сектори. Один з них мав помістити сонячні батареї, що могли б генерувати до 50 МВт енергії. Наступний сектор мав містити центр аквапоніки з теплицями для сільського господарства. Третій — освітній простір та четвертий — новий навчальний заклад. Проєкт був затверджений й у 2022 році почалося будівництво. Компанія дозволила Джернігану стати віцепрезидентом. Після завершення проєкту сонячна ферма змогла живити електроенергією до 10 тисяч будинків. Крім цього, вчені, що моніторять ситуацію довкола цього проєкту, стверджують, що завдяки йому компенсується 120 мільйонів фунтів CO₂. Це фантастична цифра, яка могла бути бездумно викинута в атмосферу.
Ще однією суттєвою перевагою новітніх впроваджень стало збільшення робочих місць. Район Саннісайд був депресивним та дуже бідним, адже селитися тут ніхто не хотів через погану репутацію, а роботи було вкрай обмаль. Все змінилося із закриттям сміттєзвалища. Реалізація проєкту стала можливою завдяки спільним діям влади й небайдужих та ініціативних людей.
Еволюція екологічної сталості
Що ж сталося зі сміттям, адже його не стало менше, а навпаки — зросло в рази? Х’юстонці, чи вірніше сказати, більша їх частина, стали відповідальнішими до утилізації відходів. Звичайно, влада змушена була шукати та відкривати нові полігони для сміттєзвалищ. Таким чином з’явилися McCarty Road Landfill та Atascocita Landfill — нові полігони для утилізації та поховання відходів. Та, врахувавши всі попередні помилки й взявши до уваги здобутки, ці були збудовані з дотриманням екологічних норм. Також з їх відкриттям у Х’юстоні почали активно впроваджувати сортування та перероблювання сміття. Місто також продовжує розвивати стратегії сталого управління відходами, включаючи компостування, повторне використання матеріалів та впровадження технологій для зменшення впливу на довкілля.
